Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви
13.03.2019

Слово Святішого Патріарха Кирила в середу першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя м. Москви

13 березня 2019 року, у середу першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив першу у цьому році Літургію Передосвячених Дарів у кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в м. Москві. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

«Дух же цнотливості, смиренномудрості, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму», — ці слова ми багато разів повторюємо слідом за святим Єфремом Сіріним під час великопісних богослужінь. І в кожному слові цієї молитви є те, над чим варто подумати, застосовуючи до свого власного життя.

Взагалі, молитви, які ми промовляємо в храмі або вдома, — це не якісь застиглі історичні форми, літературні або літургійні. Це живі слова, які мають свою актуальність, які ніколи не застаріють. Але для того щоб було так, ми повинні вникати в суть цих богослужбових текстів, а якщо щось незрозуміло, запитувати у людей освічених або самим шукати відповіді на свої питання, благо тепер так просто все знайти в Інтернеті.

Поняття цнотливості, про яке говорить святий Єфрем Сірін, ми зазвичай відносимо до плотської чистоті. І це правильно, хоча поняття цнотливості значно ширше. Два слова — «цілісність» і «мудрість». Цнотливість — це спосіб життя, який допомагає людині зберігати цілісність своєї особистості. Що ж є протилежним цілісності? А протилежне — це роздробленість, розділення, тобто щось безсумнівно небезпечне для людського життя. Справді, коли людина втрачає цілісність свого життя, виникає таке явище, як двоєдушність. Нерідко воно проявляється в лицемірстві, коли людина по суті одна, а представляє себе іншою. Але навіть якщо людина, яка втратила цілісність своєї особистості, яка не лицемірна, все одно її внутрішньому життю завдано величезної шкоди.

Втрачаючи цілісність, ми втрачаємо свою внутрішню силу. А що ж ми розуміємо під цілісністю? Не тільки певний спосіб життя, який допомагає зберігати цнотливість у звичайному, традиційному розумінні цього слова. Цілісність — це відсутність двоєдушності. Це відсутність внутрішнього розділення, коли людина думає одне, а говорить зовсім інше, коли вона представляє себе оточенню зовсім не такою, якою вона є насправді. Ми нерідко пояснюємо втрату людської цілісності необхідністю «з вовками жити — по-вовчому вити». Є й інші прислів'я, які немов заохочують нас до двоєдушності: бути одним з самим собою і зовсім іншим — з оточенням. Але це і є втрата цілісності.

Очевидно, що з людьми незнайомими ми поводимося не так, як з близькими. Але це не означає, що поводитися з людьми неблизькими ми повинні принципово інакше. Якщо є навик християнського спілкування з ближніми, то його неодмінно потрібно поширювати і на далеких. Не може бути одного життя вдома, а іншого — поза домом. Звісно, зовнішнє середовище накладає на нас багато обмежень, і ми ніколи не будемо поводитися поза домом так само, як вдома. Але не повинно бути внутрішнього розділення, не повинно бути двох різних людей, не повинно бути дволичності.

Власне кажучи, заповідь цнотливості — саме про це. Чому ж ми відносимо її переважно до плотських гріхів? Бо у плотському гріху ця дволичність, ця двоїстість набуває свого максимального вираження. Адже частіше ці гріхи пов'язані з обманом — обманом найближчих і рідних людей, батька або матері, дружини, чоловіка, дітей. Гріхом тілесної нечистоти ми руйнуємо своє внутрішнє життя, свою цілісність. А цнотливість забезпечує людині внутрішню силу.

«Не встоїть град, який розділиться в собі», — добре відоме прислів'я. Дійсно, ні град, ні країна, ні колектив, ні сім'я не можуть встояти, якщо вони поділяються. Якщо втрачається цілісність, все стає вразливим. Ми знаємо, що навіть невеликі країни здобувають перемогу над багаторазово переважаючим у силі противником, якщо вони зберігають свою єдність, якщо вони згуртовано відображають агресію, — в історії багато таких прикладів. Але те ж саме можна віднести і до особистого, і до суспільного життя. Коли ми єдині, у нас сила, ми готові дати відсіч ворогу, але, найголовніше, ми здатні захистити своє власне життя — і сімейне, і суспільне, і державне.

Коли ми говоримо про цнотливість, ми говоримо саме про здатність людини бути сильною. Цнотливість — це не про слабкість, це про силу. І нехай нікого не бентежать ідеологічні штампи, які спотворюють всяке розуміння здорового розуму, у тому числі через використання засобів масової культури, реклами, кінематографа і інших знарядь сучасного впливу на людину. Зберігання заповіді цнотливості є найважливішою умовою збереження внутрішньої сили людини, єдності і цілісності особистості, сім'ї та суспільства.

Стародавні слова молитви святого Єфрема Сіріна, як я вже сказав, не втрачають своєї актуальності, та й не можуть втратити, бо їх джерелом є Божественне одкровення, слова Самого Господа. Для нас не може бути більш переконливих, більш важливих слів. Завдання полягає лише в тому, щоб ці слова і Божественні заповіді втілювати в життя. І хай допоможе нам Господь протягом днів Святої Чотиридесятниці наблизитися до розуміння того, наскільки важливим є зберігання і виконання Божественних заповідей, всього того, чого Господь навчив нас заради нашого спасіння. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Патріарх.ua